Як я сприйняв початок війни

У мене було трошки по іншому:
ніякого страху (хоча, це не дуже добре), а піднесений настрій, як у вболівальника напередодні матчу реваншу над брудним супротивником, який попередній матч звів унічию завдяки підсуджуванню.
В голові промайнуло:
НАРЕШТІ! ми розчавимо цю гидотну рашку. Ми цього прагнули 500 років, я цим жив все осмислене життя із совєтських часів.
Я зрозумів: це подарунок долі, щоб знищити споконвічного нашого ворога московію.
І, головне, ані краплі сумніву, що ми переможемо, а парєбрік здохне.
Стосовно влади 24.02 подумав:
Хоча б ці засранці не здали південь, Харків та наші АЕС.
Хвилювання виявились не марними:
Вони все зробили так, як зручно нашому ворогу.
Але нація не заметушилась. Українці були готові до нападу, хоч хтось чекав на "шашлики та дєнь пабєди".
Завдяки відбудованим Порохом ЗСУ, ми вже переходимо в контрнаступ.
Вірю в Націю, вірю в ЗСУ, ТО, в країни НАТО, вірю - добро переможе зло,
Україна розчавить росію та її агентів.