Турецький характер 🇹🇷

Довелось мені на запрошення турецького друга, готельєра Махмуда (бартер за творчу допомогу) відвідати Середземноморське узбережжя Анталії-Аланії в останні деньки жовтня. Якщо ви сподіваєтесь прочитати тут про шопінг або страви з ол інклюзів, розчарую. Моя увага в Туреччині концентрувалась на сервісі, флорі-фауні, краєвидах та, головне, на людях бувшої Османської імперії.



Якщо коротко охарактеризувати турків та їх державу – це охайність, ввічливість, чемність, бережливість та розміреність.

В Аланії я майже не бачив ані молодих, ані літніх людей, які, вткнувшись в мобільник, слухають попсу в бананах-навушниках. Мені довелось поспілкуватися з десятками турків, і всі вони віддають перевагу живому спілкуванню, аніж електронному. Це не забитість, турки активно використовують сучасні гаджети, це просто в їх менталітеті.

Перед кожною крамницею чи місцем на базарі завжди стоять поруч 1-3 стільця або лавка-куток із столиком, за яким можна попити кави, чаю, поспілкуватись із відвідувачем чи колегами. Сидять і розмовляють один з одним всі – молодь, жінки, літні люди.

Я ні разу не бачив тут п’яних, безхатченків чи волоцюг. Всі при справі, хто вчиться, хто веде свій бізнес. Не бачив, щоб за вуличними столиками хтось пиячив чи просто пив, як в нас, пиво з одноразових склянок. Тут пиво взагалі не у всіх крамницях є, а спиртне продається до 22.

Родинні зв’язки та сімейні трапези

Тиждень зі своїх вікон я вечорами спостерігав за трьома турецькими родинами в будинках напроти, як вони проводять своє дозвілля. Це – пісня білої заздрості! Спілкуються за столом всі покоління - онуки, діти, батьки, діди-бабусі.



 

Сім’я щовечора збирається на вечерю. Поки жінки готують страви, мужчина в самотності курить на балконі. Балкони/лоджії в квартирах турків – окрема тема. Тут всі квартири з величезними балконами, більше за кімнати. На них виставляються кімнатні рослини в горщиках, люди снідають, курять, вивішують білизну, взагалі, половина квартирного життя пов’язана з балконами і кухнею (яка зазвичай поєднується з вітальнею). Агенції нерухомості пропонують квартири за незвичною для нас схемою – 1+1, 2+1, 3+1, 4+1, де один – це студіо із балконом.



В сім’ях, за якими я спостерігав, вечеряли всією сім’єю – 3, 5 і 5 людей. Від молодих дівчат до бабусь. Трапеза займає багато часу. Після вечері не розходяться, не біжать до телевізору чи ноутбуку, не втикають в смартфони – люди сидять, обговорюють проблеми, новини. Це філософський ПРОЦЕС! Повільно палять, дискутують, думають!, п’ють чай із своїх улюблених чайних склянок – армуду, які мені нагадують талію жінки, хоча самі турки їх вважають тюльпанами.


 

Заварюють чай у спеціальному подвійному чайнику çaydanlik – у нижньому кипить вода, а у верхньому – міцна заварка. Кожен розбавляє чай до смаку. "Ачик" - це світлий слабкий чай, а "демлі" міцний.




Більшість бізнесів у турків теж родинні. Крамниці, готелі, аптеки, пляжний сервіс, базарні лотки. На робочих місцях теж є де присісти в тіні, попити чаю, з’їсти гранат чи просто попалити.





***
Палять в Туреччині скрізь і більшість. Бачив багато жінок, навіть в хіджабах, яки палили поруч з дітьми. Але не бачив, щоб палила молодь і на зупинках. Біля кожної зупинки громадського транспорту (метрів зо 10) ви обов’язково знайдете лавочку, де можна покурити.

Місто



Аланію не можна порівнювати з Анкарою, Стамбулом чи навіть з Анталією. Це своєрідний південний рай. Тут знаходиться більшість фруктових садів.
Місто більше нагадує нашу окуповану Ялту. Всюди чисто, скрізь смітники, в деяких районах баки з розподілом сміття, вздовж вулиць пальми, бананові кущі та багато готелів, кав’ярень і... ліхтариків. Турки дуже люблять різнокольорові ліхтарі, вони тут на кожному кроці.





Будинки нібито типові – квартири з обов’язковим великим балконом чи лоджією (sundurma). Але вони все одно різні! Кожний має свій облік.



Багато східної мозаїки. В кожному кварталі мечеть з мінаретом. Муедзини періодично здійснюють азан: закликають мусульман на молитву (намаз). Мені дуже подобалось слухати їх зранку на балконі, коли ще сонце ховалось за горами.





Якщо десь і побачите сміття, то це залишилось від вечірнього кутежу раша туристів і його просто з ранку не встигли прибрати.

Місто затишне і неквапливе. Крамниці пусті, як і зупинки та решта громадських місць. Тебе переслідує відчуття постійного вихідного дня.




Але, не дивлячись, на перший погляд святковість, тут всі при справі. Турки дуже роботящі та уважні. Наприклад, один з власників крамниці запам’ятав мене і через три дні тричі на день побачивши мене в різних кутках міста (проїжджав повз на скутері) і вигукував: – Мерхаба, брате!




До слова, коли вас запитують: – Раша? Завжди відповідайте: - Ай ем нот раша! Ай ем фром Юкрейн! Тоді до вас більш шановне ставляться. Декілька турок, дізнавшись, що я українець, вітали особливо, тиснули руки🤝 і казали Туркіш-Україна – гуд, достлук!
Я їм відповідав: Bayraktar - Tamam!👍

Росіян тут не люблять через їх галасливість, пияцтво, нахабство, зневажливе ставлення до місцевих. До речі, м’ясні крамниці тут називаються Kasap (кацап).



Флора



Навколо Аланії ближче до гір багато садів і баштанів. Тут Мекка садівництва!







Крім звичних пальм, кущів бананів, агави в місті дуже багато квітів, не звичних для європейців. Квіти на різний смак – від дрібних до великих суцвіть. На кожній вулиці обов’язково знайдете рясні в плодах дерева мандарин, апельсинів, гранатів, лимонів, хурми, кущі із перцем.










В моєму улюбленому дворику, де я любив попалити в затишку з келихом пива, ріс кущ кумквату, але, шкода, плоди ще не дозріли.








В Туреччині багато овочевих кіосків, де із задоволенням за 15 турецьких лір вам зроблять фреш з гранату, апельсину, яблука, дині чи кавуна.











Тварини

Турки дуже трепетно відносяться до дворових тварин. Кішки у них, як священний тотем. В кожному кварталі у будь-якому місці – біля крамниці, готелю чи житлового будинку є будки для безпритульних тварин, миски з водою і кормом. В різних місцях бачив бродячих (їх правильно називати – вільних) куриць. Що характерно, курки всі чорні! Люди їх підгодовують і вони орієнтуються в центрі міста, як у власному курятнику.

Це різні курки в різних частинах міста, якщо що.





Турки з дитинства привчають малеча з любов’ю ставитись до братів наших менших. Бачив декілька разів, як мати чи тато нахиляли малого, який ще і розмовляти не вміє, і просили, щоб він погладив кішку або собаку.





В центрі Аланії є навіть парк, присвячений кішкам, так і називається Kedi Evi (Котячий будинок). Поряд зі стоянкою прогулянкових катерів. В парку реально живуть кішки, гуляють, мають власну приватну зону, обгороджену від настирливих туристів. Фонтани, ставки, будиночки, годівниці та альтанки – рай для кішок та й годі. В наступному житті я мрію народитись котом на кухні п’ятизіркового готелю в Туреччині!





Багато в місті багатоквартирних шпаківень. Навіть на жвавих проспектах і між дорожніми смугами.



Випадково я тут натрапив і на відкритий нещодавно маленький Парк вовків з пам’ятником вовчиці.




Продовження читайте тут: Турецький характер-2