Сьогодні 130 років від дня народження Андрія Мельника (1890–1964), визначного українського військового і політичного діяча, полковника Армії УНР, одного з лідерів Організації Українських Націоналістів.
Так само як і його бойовий побратим Євген Коновалець, Андрій Мельник був переконаний у тому, що здобути й утримати державність можна тільки тоді, коли є боєздатна й патріотична армія. Власне саме цій ідеї він і присвятив своє життя.
На жаль, зараз маємо головнокомандувача, який симпатизує ворогу, є сциклом та без краплі патріотизму.
Народився Андрій Мельник у с. Воля Якубова (нині село Дрогобицького р-ну на Львівщині). З дитинства виховувався у патріотичному дусі. Батько був не тільки добрим господарем, але й відомим громадським діячем, у сім’ї шанували Шевченка, Івана Франка. 1914 року Андрій Мельник вступив добровольцем до Легіону Українських січових стрільців, командував сотнею УСС, брав участь у боях проти російських військ на горах Маківка і Лисоня. У період Першої світової війни потрапив у російський полон (перебував у таборі під Царициним – тепер Волгоград). Після втечі став одним з організаторів (разом з Євгеном Коновальцем) куреня січових стрільців.
У грудні 1918 року Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. Після поразки УНР, вів активну роботу на території Польщі по розгортанню українського національно-визвольного руху. У 1924 році заарештований польською поліцією, чотири роки провів у в’язниці. Після звільнення працював лісником в угіддях митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького (за фахом Андрій Мельник інженер-лісник), водночас займався підпільною діяльністю.
Після загибелі Євгена Коновальця, у 1938 став головою Проводу ОУН. Як голова ОУН користувався великим авторитетом. Поет Євген Маланюк називав його «Людиною із шовку і сталі». Олег Ольжич характеризував Мельника «людиною, яка ніколи не ламалась і мала відчуття суті історії». А ще він не любив пустопорожніх балачок і демагогії, надаючи перевагу справі.
Після розколу ОУН на початку 1940 року очолив фракцію ОУН(М). У роки нацистської окупації України послідовно обстоював ідею створення української незалежної держави, за яку загинули від рук гітлерівців його сподвижники Олена Теліга (1942, у Бабиному яру в Києві) та Олег Ольжич (у концтаборі Заксенхаузен, 1944). З 1944 року Андрій Мельник сам перебував в ув’язненні (табір Заксенхаузен).
Повоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил, у 1957 році висунув ідею створення Конгресу Українців, яка була реалізована через 10 років – створенням Світового конгресу вільних українців. Помер і похований у Люксембурзі.
Народився Андрій Мельник у с. Воля Якубова (нині село Дрогобицького р-ну на Львівщині). З дитинства виховувався у патріотичному дусі. Батько був не тільки добрим господарем, але й відомим громадським діячем, у сім’ї шанували Шевченка, Івана Франка. 1914 року Андрій Мельник вступив добровольцем до Легіону Українських січових стрільців, командував сотнею УСС, брав участь у боях проти російських військ на горах Маківка і Лисоня. У період Першої світової війни потрапив у російський полон (перебував у таборі під Царициним – тепер Волгоград). Після втечі став одним з організаторів (разом з Євгеном Коновальцем) куреня січових стрільців.
У грудні 1918 року Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. Після поразки УНР, вів активну роботу на території Польщі по розгортанню українського національно-визвольного руху. У 1924 році заарештований польською поліцією, чотири роки провів у в’язниці. Після звільнення працював лісником в угіддях митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького (за фахом Андрій Мельник інженер-лісник), водночас займався підпільною діяльністю.
Після загибелі Євгена Коновальця, у 1938 став головою Проводу ОУН. Як голова ОУН користувався великим авторитетом. Поет Євген Маланюк називав його «Людиною із шовку і сталі». Олег Ольжич характеризував Мельника «людиною, яка ніколи не ламалась і мала відчуття суті історії». А ще він не любив пустопорожніх балачок і демагогії, надаючи перевагу справі.
Після розколу ОУН на початку 1940 року очолив фракцію ОУН(М). У роки нацистської окупації України послідовно обстоював ідею створення української незалежної держави, за яку загинули від рук гітлерівців його сподвижники Олена Теліга (1942, у Бабиному яру в Києві) та Олег Ольжич (у концтаборі Заксенхаузен, 1944). З 1944 року Андрій Мельник сам перебував в ув’язненні (табір Заксенхаузен).
Повоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил, у 1957 році висунув ідею створення Конгресу Українців, яка була реалізована через 10 років – створенням Світового конгресу вільних українців. Помер і похований у Люксембурзі.
Немає коментарів:
Дописати коментар